Пользовательскогопоиска
Історія Хортиці
автори: Галина та Максим Остапенко
фотографії: Володимир Антіпов
Існують історичні місця, які тисячі років викликали у людини подив, страх, захоплення. Їх природня краса, неповторність примушували людей хвилюватися при зустрічі з ними. На жаль, значна частина місцевості назавжди зникла у сивих водах Дніпра. І вже ніколи ми не побачимо грізних порогів, скель та островів, просторів Великого Лугу. Та, на щастя, існує людська пам'ять. Вона назавжди збереже найцікавіші, найяскравіші сторінки нашої історії.
Хортиця - надзвичайно гарний, мальовничий острів. З обох боків оповитий широким і могутнім Дніпром, обгорнутий високими кам'яними скелями, піскуватими берегами, вкритий зеленим лісом та уквітчаний різнобарвними квітами. Дивовижний краєвид та славна минувшина привертають увагу до Хортиці мешканців міста Запоріжжя, мандрівників з різних куточків України та світу. Острів прославлений поетами, художниками, істориками та краєзнавцями. Серед видатних відвідувачів можна пригадати "Кобзаря" українського народу Т.Г.Шевченка, композитора М.В.Лисенка, художників І.Ю.Рєпіна та В.О.Сєрова, письменників І.О.Буніна та О.М.Горького, історика Д.І.Яворницького, краєзнавців Я.П.Новицького, А.Ф.Кащенка.
Кам'яна скульптура половецького часу
Історія острова Хортиця овіяна легендами далекого минулого, щиро оспіваного народом. Ця територія споконвіку була відома людині. Відвідування острову почалося вже у добу палеоліту та мезоліту, про що свідчать окремі місцезнаходження крем'яних виробів цього періоду. Завдяки археологічним дослідженням відомо про заселення острова та прилеглої місцевості в неоліті-енеоліті (VII-III тис. до н.е.). На протязі тисячоліття в урочищах Хортиці мешкали землеробські племена доби бронзи (III-II тис. до н.е.), залишивши численні поселення, городище, поховання та культові споруди. З VII ст. до н.е. в цих краях з'являються скіфи. Їх перебування на Хортиці відмічено археологічними пам'ятками на скелі Совутиній (городище), поселеннями та поховальними комплексами.
З II ст. н. е. починається поступова колонізація Південного Подніпров'я ранньослов'янськими племенами. Населення займалося землеробством, гончарством, металообробкою, обслуговувало переправи на Дніпрі, який здавна служив торговельним шляхом. Починаючи з IV ст. степами Північного Причорномор'я проходили різні тюркські племена: гуни (IV-V ст.), авари (з V ст.), хазари (VIII-IХ ст.), печеніги (IХ-ХI ст.), половці (ХI-поч.XIII ст.), монголо-татари (ХIII-XV ст.). Внаслідок тривалого перебування кочового населення на території нашого краю залишилось чимало археологічних пам'яток, тюркомовних топонімів та гідронімів (річкових назв ). На всій площі острова наприкінці XIX ст. налічувалось 136 курганів різних епох. Сьогодні збереглося близько 50 поховальних насипів.
Найяскравіші сторінки історіі Хортиці пов'язані із запорозьким козацтвом. Перше укріплення козаків побудовано на о.Мала Хортиця Дмитром Вишневецьким у 1556 році. Він здійснював походи на татарські міста та охороняв кордони Польсько-Литовської держави, в межі якої входив і наш край. Перебування козаків за дніпровими порогами сприяло заселенню родючих земель та пожвавленню тут господарчої діяльності. В історії козацтва балки, яри й байраки мали певне значення "як пункти поступової колонізації великої, дикої й пустельної степової рівнини: цими угіддями запорозьке військо володіло й промисли свої мало…". На "Плане снятому на р. Днепре Хортицкому острову с показанием на оном разного леса, лугов, зимовников и другой ситуации" (1788 р.) позначені місця, де були козацькі зимівники Івана Шевця, Степана Вергеріна, Семена Кравця, Василя Книшенка, Івана Птахи, Федора Шльопки, Івана Тарана. На Хортиці також проживали запорожці Довгалі, Кучугура, Громуха, Головко та інші. Великий Луг, що починався з південного краю Хортиці, давав можливість козакам займатись мисливством, рибальством, скотарством та іншими промислами. Сьогодні лише плавні Хортиці нагадують про колишнє багатство Запорозького краю, решта зникла під водами Каховського штучного моря у 1955-1957 роках.
Скифські наконечники стріл та меч-акінак
Бурхливі події ХVIII ст. залишили на Хортиці свої "сліди". Під час російсько-турецької війни 1736-1739 рр. на острові була побудована лінія земляних укріплень. Тут тривалий час перебували російські війська та козацькі загони, які спільно виступали проти Османської Порти. Для підтримки Російської армії з моря на о.Мала Хортиця будується Запорозька корабельня.
Після скасування Запорозької Січі (1775 р.) царський уряд роздавав землі козаків російським та українським поміщикам, чиновникам, офіцерам у "рангові дачі". Острів Хортиця та землі на правому березі були подаровані князю Г.Потьомкіну, який згодом передав острів казні. З 1789 року на о. Хортиці з'явилися німці-меноніти з Данціга у кількості 18 сімей. Їм надавалися значні пільги для початку господарювання. Меноніти розповідали, що в перші роки їх поселення на Хортиці тут "ще вітав дух козацтва: на острові та поблизу нього по Дніпру залишились декілька запорожців, що займалися рибальством та звіриним промислом. Вони жили по зимівниках і зберігали вірність традиціям та звичаям запорожців".
Чимало випробувань випало на долю нашого краю у першій половині ХХ століття. На будівництво Дніпрельстану (1927-1932 рр.) та промислових об'єктів приїхали тисячі людей. Великий потік переселенців мав вагомий вплив на перейменування вже існуючих географічних назв на острові. Ландшафт урочищ Хортиці зазнав великих втрат від діяльності людини. Враховуючи природну та історичну цінність острова, з 18 вересня 1965 року Хортиця оголошена Державним історико-культурним заповідником, а з 5 квітня 1993 року - отримала статус Національного заповідника.
Знахідки з могильника "Конфарка"
Вікова історія Хортиці має героїчні і трагічні сторінки. Пам'ять народу збереглася в народних думах, переказах, топонімах. Всі назви острова мають свою історію, свої особливості. Деякі з них народилися у незапам'ятні часи й дійшли до нас без перекладу, можливо в зміненому вигляді. Інші зберегли пам'ять про історичне минуле Хортиці, людей, що населяли острів. Отже, кожному, хто не байдужий до історії рідного краю, буде цікаво ознайомитись з легендарними сторінками в житті острову та його численними географічними назвами, які мають багатовікову традицію вжитку.
Довжина острову Хортиці - 12,5 км, ширина 2,5 км, загальна площа 2650 га. Північна частина висока, скеляста, поступово знижується на південь і переходить у плавні. Хортиця поділяє ріку на дві великі течії Новий та старий Дніпро (Річище).
Перші повідомлення про острів і його найдавнішу назву містяться у трактаті візантійського імператора Костянтина Багрянородного "Про управління імперією" (952 р.). За описом імператора, після важкого переходу торговельної флотилії через дніпрові пороги, руси проходили перевіз Крарія (пізніше Кічкаський) і зупинялися на острові Святого Георгія (в інших перекладах - Святого Григорія). "На цьому острові вони приносять свої пожертви: там стоїть величезний дуб. Вони приносять у жертву живих птахів; навколо встромлюють також стріли, а інші кладуть шматочки хліба й м'яса, і що в кого є, як того потребує їхній звичай. Тут вони кидають жереб убивати птахів і їсти, чи залишити живими". Серед язичницьких культів давнього населення Подніпров'я було розповсюджено шанування священих дерев, тварин та птахів. Олександрівський краєзнавець Я.П.Новицький у ХIХ ст. записав спогади старожилів міста про існування величезних дубів на о.Хортиця. Південніше менонітської колонії (біля балки Шанцевої) стояв високий і гільчастий дуб, якому було більше 500 років, "листя на ньому зимою червоне і до весни не спадало". Другий дуб-велетень знаходився на північному краї острова поблизу скелі Вища Голова, "під гілками якого у спеку міг сховатися цілий табун коней". Ще донедавна ми мали змогу милуватися розкішною кроною 700-річного велетня в урочищі Верхня Хортиця.
Цікаву версію про походження давньої назви острова наводить краєзнавець В.Г.Фоменко, пов'язуючи ім'я Георгій (в перекладі з грецької "землероб") з назвою племені скіфів-землеробів, тобто "георгой", які мешкали поблизу Борисфена (Дніпра) і згадуються грецьким істориком Геродотом у Vст. до н.е. Однак, скоріш за все, давня назва острова походить від імені християнського святого. Слід пригадати, що водний шлях по Дніпру "із варяг у греки" сприяв поступовому проникненню християнства на Київську Русь ще задовго до хрещення її князем Володимиром у 988 році. Підтвердженням цьому є археологічно досліджені залишки невеликої базиліки IX-X ст. в плавневій частині острова.
У давньоруських літописах острів згадується вже під своїм сучасним іменем у зв'язку з походом руських дружин на половців у 1103 році: "...і рушили вони на конях, і в лодіях і прибули нижче від порогів, і стали в Протолчах і в Хортичім острові". В різних повідомленнях острів називають Хорчикою, Хитрицьким, Хордецьким, Ортинським, Кортицьким, Городецьким, Інтрським.
Топонім "Хортиця" вже тривалий час привертає до себе увагу багатьох дослідників. Науковці висловили ряд цікавих версій з приводу походження назви , але поки жодна з них не може бути прийнята остаточно. Наведемо найхарактерніші версії назви, що походить: від хортиці - гончої собаки з гладкою шерстю; хорта - вовка з фольклорних джерел; Хорса - сонячного бога давніх русичів-язичників; грецького "хортос"- луки, пасовиська; тюркського "орт, орта"- "середній, розташований посередині" ріки. На жаль, мало хто з дослідників Хортиці звертає увагу на три правобережні річки напроти острову, що звуться Вища (або Суха), Середня та Нижня Хортиці. Назви гідронімів виникли раніше, ніж назви інших об'єктів. Для лінгвіста гідроніми - найдавніша пам'ятка мови, в яких можуть бути законсервовані певні віджилі слова або слова вимерлих мов. Існують свідчення посла австрійського імператора Еріха Лясоти, який у 1594 році повертався від запорозьких козаків: "4 липня ми пройшли мимо двох річок, які носять назву Московки і течуть у Дніпро з татарського боку (лівий берег), звідки до острова Хортиці одна миля… Потім пристали до берега нижче, поблизу розташованого острова Малої Хортиці… Біля цього острова вливаються в Дніпро з руського боку (правого берега) три річки, всі звуться Хортицями і назву цю вони передали обом островам". До ХIХ ст. ці річки були хоч і вузькі, але досить глибокі та рибні. А під час розливу Дніпра р.Нижня Хортиця навіть перетворювалася на лиман. Місцевість між річками Вищою та Нижньою Хортицями була покрита рослою травою і кущами, де водилося багато вовків. Назви гідронімів відображають природні особливості тієї місцевості, по якій протікають: за формою русла, крутизною берегів, характером течії, за особливостями грунту дна й берегів, рослинним та тваринним світом, тощо. Ймовірно, походження топоніму "Хортиця" слід шукати в назвах цих правобережних річок.
Скелі Три Стовпи
Хортицю оточують численні великі та малі острови і скелі, які входять до заповідної території. З північного краю височать Три стовпи, що складаються з трьох скель: Диван або Крісло Катерини (Катеринин Хрещеник), Середній Стовп та Похилий. Проходи між ними називаються Воротами. Диван Катерини народна легенда пов'язує з ім'ям російської імператриці Катерини II, яка під час подорожі до Херсону у 1787 р. нібито тут затрималася. Скеля дійсно схожа на диван, але імператриця на ній ніколи не зупинялась. На Середньому Стовпі розташована глибока ямка (діаметр 1,5 м, глибина до 1 м), яка зветься "Запорозька миска". Таке поглиблення утворилося спільною дією води й каміння. За народними переказами, "в сонячні пекучі дні в цій мисці козаки варили галушки й годували один одного півтораметровими ложками через миску". На Середньому Стовпі археологами у 1927-1929 рр. виявлено давнє поселення народу енеолітичної доби (кінець IV тис. до н.е.) - середньостогівська культура (помилково дана назва від сусідніх скель Стогів). Тут знайдені вироби з кремнію, черепки примітивного посуду, кістяні псалії від кінської вузди, рештки риб та кістки тварин. Назва третього Стовпа Похилий, - утворилася від форми скелі. Польський письменник Подберезовський Г., мандруючи Дніпром у 1860 році, захоплювався краєвидом цих скель. Він називав їх "Геркулесовими Стовпами", пристосувавши до цієї місцевості легенду Геродота про зустріч Геракла із Змієногою богинею та походження скіфів. До середини ХIХ ст. мальовничі скелі Три Стовпи поєднувались з підвищеною частиною Хортиці піщаним простором, порослим деревами і кущами, який було змито великою повінню.
Ліворуч від Стовпів стоять камені - Два стоги, які трохи схожі на скирти соломи. Зараз частіше можна чути інші назви - Два Брати або Близнюки. З північної сторони Хортиці перед Дніпрогесом лежить Острів Дубовий, який нерідко називають Середнім, Тополиним або Черепахою за його форму.
На лівому березі Дніпра напроти Хортиці розташовувалось Урочище Сагайдачного. Колись це був широкий просторий луг, оточений кручами; тут стояли розкішні дерева. Назву урочища пов'язують з іменем козацького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, який на початку ХVII ст. нібито відбудовував Січ на Хортиці. Але археологічно ці відомості не підтверджені. За розповідями старожилів м. Олександрівська в урочищі жив козак Сагайдак, який загинув у своїй хаті під час наступу царьских військ наприкінці XVIII ст. Перед урочищем виступали дві скелі Дурна та Середня (скеля Сагайдачного). За народними переказами на Дурній скелі карали козаків. Влітку вона дуже прогрівалася і була такою гарячою, що на ній не можна було встояти босим. Якщо козак провинився, то його привозили на скелю у найспекотніший час, де він відбував покарання. За словами лоцманів, таку назву дано їй через те, що вона сіла серед Дніпра по-дурному. За іншими легендами повідомляється, що на цій скелі військо царя Петра I карало на смерть запорозьких козаків за те, що вони приєдналися до Мазепи та Карла ХII (1709 р.). Через те, мовляв, цю скелю прозвано Казною або Дурною. На "Плане № 14. Ретраншементы на острове Хартицкомъ, возведенные въ кампаніи 1737, 38, и 39 годовъ" Дурна скеля позначена як місце розташування чумного ("опасного") лазарету під час війни 1736-1739 років. Запорожці усі інфекційні хвороби називали "дурними", тобто такими, які неможливо передбачити на відміну від травм та поранень. Тому, ймовірно, за скелею закріпилася така назва.
На Середній скелі в 30-х роках минулого століття можна було бачити оригінальний камінь під назвою "Люлька", схожий на справжню люльку з чубуком та протичкою. Там же знаходилось "ліжко" або "крісло Сагайдака" - ймовірно, оброблений камінь з видовбаним заглибленням для лежання людини. У 1883 р. два олександрівських мешканця висадили у повітря "ліжко" і від нього не лишилось жодного каменя. На Середній скелі археологами знайдено неолітичну стоянку із залишками черепків посуду, крем'яного ретушованного знаряддя, кісток риб та тварин. Скелі Дурна і Середня були значно пошкоджені під час будівництва Дніпрогесу та шлюзу.
Острів Хортиця вражає своїми могутніми скелями, які велично виступають у Дніпро. Три найвищі скелі на острові називають Головами: в північній частині Вища, на східному березі Середня і в плавнях Нижня. З північного кута Хортиці під навислою брилою скелі Вища Голова видніється так звана Змієва печера. Довжина її більше 4 м, ширина 1м, висота 5м. При дослідженні печери у 1879 р. були знайдені на дні декілька кісток тварин чи птахів, черепки ліпного посуду та крем'яні сколи. Ще раніше місцеві рибалки знаходили тут зітліле сукно, сідло, збрую козацьких часів. В народі печеру пов'язують з легендою про величезного Змія, який жив за часів козаків-запорожців і щоночі з'являвся на небосхилі та освітлював Дніпро. Ще у ХIХ ст. мешканці розповідали один одному історії про велику кількість змій у розщелинах скель. Полозів та жовтобрюхів довжиною більше метра можна побачити на острові і сьогодні.
Вздовж східного та західного узбережжя Хортиця перерізана численними балками. З північного краю острова розташована балка Чавунова, де мав свою літню стоянку запорожець-рибалка Чавун. Балочка невелика, була лісна, а зараз поросла кущами. Сучасні мешканці називають її Січовими воротами, пояснюючи це тим, що звідси починався шлях на Січ. Тут, нібито, запорозькі козаки причалювали свої "чайки" та влаштовували іспити новачкам. Ця назва виникла у 50-60-ті роки ХХ століття, коли відроджувався інтерес до національної історії та утворився Державний історико-культурний заповідник на о.Хортиці.
Балка Совутина
Далі, уздовж східного узбережжя, знаходяться балка та скеля Совутина, що ведуть свою назву від козака Совути. Він жив тут у просторій землянці та спостерігав за табунниками і пастухами, займався рибальством та полюванням. З 1900 р. це мальовниче місце було перетворено на кар'єр. Внаслідок цих робіт зникла і маленька балочка Холодна. Археологічні дослідження у 90-х роках ХХ ст. виявили на скелі скіфське городище (V-III ст. до н.е.). Воно мало форму неправильного чотирикутника 160х120 метрів і було укріплено земляними валами з частоколом та ровами. Найбільш уразлива південна сторона городища була укріплена другим земляним валом - 8-10 м завширшки, на вершині якого фіксувалися залишки частоколу. Під час розкопок виявлено велику кількість знахідок. Совутинське городище здійснювало контроль над перевозом з лівого берега на острів. На Хортиці також виявлено 7 поселень та декілька могильників скіфської доби, серед яких виділяється поховально-поминальний комплекс на висоті "Канфарка" в північній частині острова.
Напроти скелі Совутиної в руслі Нового Дніпра видно лави Скопцева та Перейми, названі за прізвищами козаків лоцманів-супроводчиків, що загинули тут. Ці камені - залишки острову Малого Дубового, змитого великою повінню 1845 р. В першій половині ХIХ ст. на ньому ще були помітні укріплення фельдмаршала Мініха часів російсько-турецької війни 1736-1739 років. На місці сучасного судноплавного русла Нового Дніпра між урочищем Сагайдачного та о.Малим Дубовим існувала вузька протока, тут тягнувся непролазний ліс з очеретом, рибними озерами та болотами.
Серед найкрасивіших балок північно-східного узбережжя Хортиці можна назвати Велику Молоднягу, яка у давнину іменувалася Брагарнею. Великою Молоднягою називали узбережжя, що знаходилось нижче балки і отримало назву від заростей осокорняка та його численної молодої порослі. Народна легенда розповідає, що тут виховували молодих козаків, вчили їх стріляти, їздити верхи. Топонім "Брагарня" не має на сьогодні однозначного пояснення. Можливо, він походить від виготовлення браги в цій місцевості. Французький інженер Гійом Левасер де Боплан (поч.ХVII ст.) зауважує, що серед козаків "...кожний також уміє і пиво зварити і "викурити" горілку". В географічних назвах України часто відтворюється розвиток ремесла, виробництво різних товарів, промисли: Бондарня (від бондарів, що виготовляли бочки, ведра), Поташня (виробництво поташу), Броварня (пивоварення). Назва балки Брагарня існує з часів менонітів, тож не виключено, що й корінь цього слова походить з немецкої: "bruch" - загибель корабля (в гирлі балки знаходили кораблі та деталі часів російсько-турецької війни, а також залишки солдатських землянок).
Святилище на висоті Брагарня
На підвищенні між балками Молоднягою та Совутиною (висота "Брагарня") археологами було досліджене та реконструйоване мегалітичне святилище доби бронзи (II тис. до н.е.). Давні мешканці острову спостерігали тут найбільш важливі дати солярного циклу (сонцестояння, рівнодення). Недалеко від балки Молодняги знайдено ще три святилища, які можна вважати "архітектурним" втіленням давніми людьми культу зародження всього живого з яйця. Перший вівтар у формі змія, що обгорнувся навколо "яйця". Другий - велике 7-ми метрове "яйце", в середині якого ("жовтку") зроблено поховання служителя цього культа. Третій алтар - 4-метрове "яйце", в якому містився глиняний глечик. Архаїчний образ світового яйця пов'язувався з весняними святами і символом зародження життя і традиційно відігравав надзвичайно важливу роль в календарних ритуалах. Особливістю двох з представлених яйцевидних споруд є те, що вони зорієнтовані гострим кінцем на східний напрямок, тобто на лінію весняного та осіннього рівнодення.
Главная | Карты on-line | Проекты и услуги | Атласы карты | Статьи | Полезные ссылки | О себе | Дерево | Поиск

Copyright © 2000—2007 «GIS center Gradostroitel»

GeoTop

Rambler's Top100
honda hss 655 | Все подробности Табачная шашка купить на сайте.